Facebook
Новини

Відчути історію Бессарабії. Що можна побачити в унікальній кімнаті-музеї у Кілії

У Кілії, невеликому містечку на Одещині, є кімната ужиткового побуту, заради якої варто сюди заїхати. Місцеві активісти і всі небайдужі самостійно роками збирають артефакти з минулого життя свого регіону. Тут можна поринути в атмосферу бесарабського краю.

Редакція “О, Море” зустрілася з керівником гуртка малих театральних форм “Етюд” Світланою Божко, яка провела нам екскурсію та розповіла цікаві історії про експонати кімнати.

Пані Світлана

Сама пані Світлана вже 7 років працює в сфері культури, і весь цей час займається наповненням кімнати новими експонатами.

Як усе починалося

Зараз кімната ужиткового побуту у будинку-філії Центру культури, мистецтв та дозвілля Кілійської міської ради стала фактично осередком етнічної спадщини.

А от історія кімнати почалась ще у 1990 році. Тодішня керівниця міського будинку культури Лідія Квитка знайшла у бабусиній скрині, по її смерті, стареньку хустку. Викинути було шкода, а вдома їй місця вже не знаходилось. Ось ця хустина й стала першим уособленням живої історії, започаткувавши гарну традицію – збирати старовинні речі.

Де тільки ми не знаходимо наші експонати. Ось ці старовинні ікони принесли діти з покинутої, напіврозваленої хати, – розповідає пані Світлана

Що можна побачити у музеї-кімнаті

Поряд з цими іконами й доволі рідкісний експонат – восковий весільний вінок, що обрамляє ікону Пресвятої Богородиці, якому понад півстоліття.

Восковий віночок

Такий звичай, виявляється, існував на Бессарабії приблизно в п’ятдесяті роки минулого століття. Після весілля віночок нареченої вставляли під скло в ікону Пресвятої Богородиці, так він і зберігався.

свадьба
весілля
IMG_20201124_135203
IMG_20201124_135126
свадьба весілля IMG_20201124_135203 IMG_20201124_135126

У деяких регіонах України вінок зашивали в подушку дитини, давали синові, який збирався на війну, як оберіг. Старі люди вірили, що весільний вінок має цілющі властивості.

Такий же воскової віночок був і у моєї мами, коли вона виходила заміж. Але мама не встигла його в ікону під скло заховати, а нам, дітям, чомусь подобалось обгризати ці воскові квіти. Ось він і не зберігся, – ділиться спогадом хранителька місцевої історії
Деякі предмети побуту, у прямому сенсі, рятували, виносячи із хат, які грейдером рівняли з землею. Самі навчились реставрувати деякі речі, навіть меблі.
Щось підфарбовували або вкривали лаком, дещо достатньо було відмити – і ось свідок чийогось життя вже віднаходить своє місце у музейній кімнаті, – каже Світлана Божко
Ось два дерев’яні хрести, які Лідія Квитка знайшла на руїнах покинутої людьми хати. Саме такі хрести й досі при будівництві закладають кілійці: один коли роблять фундамент, другий – вгорі під стелею.
Хрести, які знайшли на руїнах старого будинку

А ось сорочка, виготовлена з льону, по якому хрестиком вишитий майстринею візерунок, що оздоблює рукава та низ сорочки. Саме її, як і очіпок (обов’язковий головний убір заміжніх жінок у стародавній Україні), і ще деякі старовинні речі, що представляють культуру побуту Київщини та Чернігівщини подарувала вчителька з міста Славутич Валентина Парубець.

Старовинна вишита сорочка

Тут же й вишиті українські національні костюми Марії Чернієнко Лазарівни та дитяча колиска, яку передало подружжя Миколи та Тетяни Железняк.

Є серед експонатів кімнати і вишивки мами Світлани Божко – 77-річної Анастасії Дмитрівни. Вона подарувала картини, вишиті гладдю, яка притаманна бессарабцям.

Усі стіни кімнати завішані картинами

Загалом на стінах кімнати багато картин, вишитих гладдю та хрестиком. Серед них й картини Галини Дімової, а також картини, намальовані Вірою Плотною, яка зараз мешкає у США.

Деякі мешканці передмістя навіть заповідають своє хатнє надбання віддати до клубу. Наприклад, родичі Дарини Шульги передали диван, 100-річне дзеркало, кошик для винограду та інше.

олень
ліжко
хрести2
килим
утюг
сундук

Не лише експонати, але й живі пісні і обряди

Тридцять років експонати нинішньої кімнати ужиткового побуту збирались докупи. Після реорганізації будинку культури, керівництво Центру культури, мистецтв та дозвілля вирішило зберегти їх, зробивши такий куточок, куди переважно приходять місцеві мешканці з дітьми.

Також працівники Центру співпрацюють зі міськими школами – проводять екскурсії для учнів. Для молоді – це змога познайомитись з історією своїх бабусь та дідусів, дізнатись як вони жили, які були традиції та звички.

До того ж Лідія Квитка років 20 тому заснувала місцевий етнографічний клуб “Берегиня”, який щомісяця проводить у цьому місці свої засідання.

Ми збираємось тут на православні та народні свята. Запрошуємо молодь та найстаріших містян. Вони розповідають нам про старі звички, обряди, традиції. Наприклад, весільні обряди, хрещення, або, як святкували то чи інше свято. Співають обрядові пісні. Ми все це записуємо, та зберігаємо ці свідчення ось тут, у кімнаті, – каже членкіня клубу Світлана Брадіцан, яка також опікується експонатами етнографічного куточка.

Тож, зараз ці експонати дозволяють не тільки вберегти від забуття історію кілійців, а й зробити її ближчою, зрозумілішою.

Як добратися до музею

Музей розташований у м. Кілія на вул. Маяк, 120. З Одеси можна добратись автобусом Одеса-Кілія, вартість квитка 180 грн.

Якщо їхати авто, то спочатку слід рухатись трасою Одеса-Рені до повороту на с. Спаське і далі вже на Кілію. Часу це займе години 3.

Працює кімната:

  • у вівторок і четвер з 8:00 до 17:00
  • у суботу з 10:00 до 14.00

Вхід вільний.

 

Поделиться с помощью...Share on Facebook
Facebook
Share on VK
VK
Print this page
Print
Email this to someone
email
Share on LinkedIn
Linkedin
Tweet about this on Twitter
Twitter

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *