Facebook
Подорож Бессарабією

Ландшафтна дизайнерка, художниця, миловари та шоколатье – вони серед нас, вони кілійці

Кілія – це не тільки місто, це й люди які тут живуть, які передають місту частичку себе. MediaProof UA пропонує декілька історій людей, які надихають, заряджають, штовхають уперед, вчать новому.


Краса замість сірості й бруду

Будинок Надії Кутила у місті Кілія, по вул Ізмаїльскій потопає у квітах та вічнозелених кущах, а біля нього незвичайна для наших країв присадибна ділянка-інсталяція: струмок із каміння, дерев’яний місток через нього, криниця і навіть “багаття” на якому вариться “юшка”. Все це жінка зробила своїми руками або з допомогою свого чоловіка. І все з підручних матеріалів.

Колись пані Надія працювала бухгалтером, зараз знаходиться вдома, має інвалідність. Жінка дуже активна та життєрадісна, має такий заряд бадьорості та позитиву, що розмовляючи з нею сам ніби заряджаєшся. Про своє хобі розповідає жваво й із задоволенням.

“Мені подобається коли навколо яскраво та красиво. Але в цьому місці земля суха, й квіти не одразу приживаються. Тому я вирішила зробити таку інсталяцію, щоб око раділо”, – каже пані Надія.

Дещо вона побачила в Інтернеті, дещо в поїздках, дещо сама придумала, а потім разом з чоловіком втілила у життя. 

“Не все, що бачила, підходило. Щось удосконалила, десь щось додала”, – каже жінка.

Вражають своїм різноманіттям й квітники: тут і троянди, і чорнобривці, декілька різновидів африканської ромашки, кущі ялівцю, самшиту, барбарису. 

“В дитинстві я не любила поливати квіти. У мами було багато квітів, влітку вона їх виносила, і моє завдання було їх поливати, бризкати. Мені це не дуже подобалось”, – згадує пані Надія, погладжуючи гілку барбарису.

Але зараз в неї більше 100 видів рослин: кущів, дерев, квітів. Навіть гранатове дерево є, яке вже плодоносить. Каже, що коли будували дім їй хотілось, щоб в ньому був рай.

“Тут взагалі нічого не росло, щоб не посадили. Ми завезли чорнозем, поступово, поступово рослини почали приживатись. І я вже відчуваю, що наприклад, ця квітка тут рости не буде, її треба в інше місто садити. Можу декілька разів місто міняти”, – каже жінка.

Своїм квітами, коли їх розріджує чи пересаджує, жінка ділиться з усіма бажаючими. Завжди підкаже в якому місці краще садити цю квітку, а яке вибрати місце для цієї рослини. Хоче щоб і у інших було яскраво, гарно, затишно.

Майстриня своєї справи

Дев’ятого жовтня 2020 року у м. Ізмаїл відкрилась третя персональна виставка Валерії Левенцової

Валерія Левенцова – яскрава художниця, ілюстратор, член національної спілки художників України, учасниця обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок. 

Малювати пані Валерія почала ще в дитинстві, але школи малювання в Якутії, де жила тоді родина дівчини, не було, тому батьки віддали її до музичної школи, вчиться грати на акордеоні. Але дівчинка продовжувала мріяти про художній школі, мріяла навчитися малювати. 

Тому, коли сім’я переїхала до Одеси, перше, що зробила 10-річна Валерія – здала іспити до художньої школи імені Костанді. На той момент це була єдина така школа в Одесі. 

“Батьки спочатку були проти, все ж таки чотири роки я навчалась у музичній школи, але я таки наполягла, і вони погодились”, – згадує художниця.

Зараз картини Валерії Левенцової зберігаються в музеях Одеси, Києва, в приватних колекціях Франції, Америки, Німеччини, Польщі.

Своїм досвідом пані Валерія радо ділиться з дітьми, які навчаються на художньому відділені Кілійської школи мистецтв. Розкриває їм таємниці майстерності. Вона вчить дітей бачити незвичайне, прекрасне у звичайних речах, в природі, яка їх оточує, в людях. І, на глибоке переконання художниці, це допомагає дитині стати особистістю.

Під час уроку пані Валерія підходить до кожного з своїх учнів, комусь підкаже, комусь порадить, когось просто похвалить.

“Ти вже можеш писати вазу. А тобі ще треба попрацювати над квітами”, – звертається пані Влерія до дівчат, що вчаться писати маслом натюрморт.

Доречі, сестри Ксенія і Валерія навчаються у другому класі художнього відділення. Техника писати маслом ще не входить до програми, але Валерія Левенцова вчить їх цьому, так як дівчата виявили бажання.

“Вони  – захотіли спробувати писати масляними фарбами, як справжні художники. Якщо є бажання зараз, хай пробують”, – каже вчителька.

Учні Валерії Левенцової і після школи не покидають малювання. Вони вступають на художні відділення академій. Наприклад, Михайло Спорник є членом національного союзу художників України, навчався в Одеській державній академії будівництва і архітектури на відділені образотворче мистецтво, по закінчені йому навіть запропонували залишитьсь там викладачем.

Місцевий фотохудожник Алекс Сало, теж навчався у пані Валерії. Деякі з її вихованців навчаються у Польщі, будуть художниками-дизайнерами. 

Як хобі перетворити на бізнес

Подружжя Юрія та Юлії Радевих з села Шевченкове теж можна назвати митцями. Молода багатодітна родина. З хобі дружини – робити мило –  зробили приватний бізнес з виробництва органічного мила.

До заміжжя Юлія працювала вчителькою молодших класів у Ізмаїлі, до того ж грала на піаніно у церкві. Вела, так би мовити, активне життя.

“Після одруження і переїзду до села, вже не працювала, бо народився наш перший синок. Життя вже було не таким активним, я вирішила чимось зайнятись – стала робити мило з основи. Дарувала друзям, знайомим, дещо продавала, але це було якось несерйозно”, – каже жінка.

Займатися миловарінням як бізнесом її підштовхнув чоловік, який на той момент займався розведенням бджіл. Але варити мило з нуля – заавдання непросте, тут вже треба вміння та хист.

“Зрозумівши, що цей процес, хай не дуже, але небезпечний – треба мати справу з лугом, я вирішив цю ділянку взяти на себе”, – каже Юрій.

Зараз Юлія розробляє дизайн, відповідає за продаж, та тестує мило, рецепти якого розробляє Юрій.

“Я беру базовий рецепт, якій є на сайтах миловаріння, пробую. Але не завжди все виходить: буває ефірне масло чи ароматизатор не підходить. Або мило більше сушить, чи навпаки зволожує але не піниться”, – каже чоловік.

Спочатку були й невдачі, приходилось викидати продукт що не вийшов. Було мало замовлень, працювали, як то кажуть, в мінус.

“Був період, коли ми мило продавали, гроші йшли на потреби родини, а вже на матеріали для мила їх не вистачало”, – згадує Юлія.

Але зараз вже замовлень вистачає. Вони пропонують своїм замовникам майже 30 видів мила: з маслами, на молоці, з медом та прополісом, скраби.

Подружжя вирішило не зупинятись й іти далі. Знов таки  поштовх дав Юрій.

“Каже, давай запропонуємо своє мило одній українській кампанії. Ну що ми втрачаємо: да – да, ні – ні”, – розповідає жінка.

Зателефонували, запропонували. Зараз збираються переїжджати до Києва – Юрію на цій фірмі запропонували посаду технолога по миловарінню.

“Виявилось, вони давно хотіли запустити лінійку свого мила, але все щось не виходило. І тут ми, як то кажуть, в потрібному місці, в потрібний час”, – каже Юрій.

Але кидати свою справу вони не збираються, будуть і далі варити та продавати своє органічне мило.

Спробувати органічне мило від Юлії та Юрія можна замовивши на сторінці Юлії в Інстаграм

Вартість одного шматочка (прим. вага 100 г) від 55 грн.

Шоколадне мистецтво

З солодкого хобі – шоколаду – почали свій бізнес Катерина Москвина та Оксана Єфимова.

“В мого сина непереносимість лактози. Тож я робила для нього безлактозні цукерки. Ними пригощала знайомих та друзів”, – каже Катерина.

Спочатку чоловік, друзі казали Катерині що її цукерки можна продавати. Але вона відмахувалась, а одного разу вона пригостила своїм шоколадом подругу Оксану, яка на той час шукала ідеї для свого бізнесу.

“Це була дуже смачна цукерка. Я взагалі до шоколаду рівно відношусь, але це було дійсно щось”, – згадує жінка.

Оксана вирішила, що це справу варто розвивати професійно, підштовхнула до цього й подругу.

“Вдвох вже було не так страшно починати. Ми все обговорили, подивились в Інтернеті, що для цього треба. Виявилось, що треба вчитись”, – каже Катерина. 

Оксана та Катерина – справжні шоколадні мисткині

Подруг так це захопило, що вони майже одразу поїхали в Київ навчатись, потім купували онлайн курси. 

“Це не так просто – зробити шоколадну цукерку: багато моментів, ньюансів, тонкощів по температурі, дозріванню та інше”, – каже Оксана.

Карантин дозволив дівчатам навчатись, але літо уповільнило продажі. Адже шоколад не любить тепла. До того ж термін його споживання, при правильних умовах, до 30 діб. 

Дівчата виготовляють декілька видів цукерок правильного харчування

Починали дівчата з 9 видів цукерок, а зараз вже пропонують до 30 видів. Крім звичайних цукерок, вони виготовляють шоколад правильного харчування, шоколад для веганів. Тобто, без лактози та цукру.

Замовити цукерки можна на сторінці bliss.chocolaterie в Інстаграм. 

Вартість сету з 4 цукерок  – 80 грн.

Вартість 100 г ПХ-цукерок – 110 грн

Як кажуть дівчата, вони відкриті для спілкування, впевнені, що їхні цукерки хоч раз, але треба скуштувати.

Поделиться с помощью...Share on Facebook
Facebook
Share on VK
VK
Print this page
Print
Email this to someone
email
Share on LinkedIn
Linkedin
Tweet about this on Twitter
Twitter

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *